Дитина раннього віку: що потрібно знати педагогу

Розвивальну роботу в групах дітей раннього віку слід здійснювати системно. Дорослі мають спрямовувати свої зусилля на загальний пізнавальний розвиток дитини, на максимально всебічне ознайомлення дитини зі світом предметів, людей, стосунків, під час якого й відбувається поступовий розвиток особистості дитини в цілому, а не організовувати за принципом спеціального розвитку окремих психічних процесів. Варто прагнути, щоб дитина була не просто спостерігачем, а активним учасником усіх побутових процесів. Реалізувати ці завдання та досягти найкращих результатів можна лише за умови, якщо дорослі будуть враховувати індивідуальні особливості кожної окремої дитини під час взаємодії з нею.

Особливості нервово-психічного розвитку

Знання про особливості нервово-психічного розвитку малюка дадуть змогу дорослим зберегти його здоров’я та не перевантажувати нервову систему.

Для вищої нервової діяльності дитини в період раннього віку характерна неврівноваженість основних нервових процесів: процеси збудження превалюють над гальмуванням. Маленькій дитині легше щось зробити, аніж утриматися від дії, вона не може очікувати. Не варто вимагати від малюка швидко припинити дію, миттєво реагувати на певні заборони чи накази, оскільки в нього слабка рухливість нервових процесів. Тому необхідно заздалегідь налаштовувати дитину до наступних режимних моментів, ураховуючи певне відстрочення у реакціях.

Можливості дитини обмежені віковими психофізіологічними особливостями. Насамперед, не можна забувати про те, що вона інтенсивно росте й розвивається, дозріває її мозок і нервова система. Тому її працездатність обмежена, а функціональні особливості ще не склалися.

Отже, що менша дитина, то більшою мірою рівень зрілості її центральної нервової системи обмежує її пізнавальні можливості. У ранньому віці в жодному разі не можна форсувати розвиток, перевантажувати мозок дитини. Тому, використовуючи інтенсивні програми роботи з дитиною, необхідно брати до уваги не лише те, чого вона здатна досягти, а й те, яких фізичних і нервово-психічних зусиль це потребуватиме від неї.

Провідна діяльність

Можливість самостійно пересуватися, що значною мірою вдосконалюється протягом другого року життя, забезпечує дитині певну фізичну незалежність від дорослих і розширює межі її активності у процесі оволодіння простором і предметами. Тож предметна діяльність є провідною в період раннього віку.

Слід зауважити, що показ дитині способу виконання певної дії потрібно супроводжувати словесним поясненням. Мовчазний показ потребує великої кількості повторень, а підкріплену словом дію дитина засвоює значно швидше.

Які є предметні дії

Протягом раннього віку дитина оволодіває діями співвіднесення та знаряддєвими діями.

Мета дій співвіднесення — приведення двох чи кількох предметів або їхніх частин у певні просторові відношення. Наприклад, дитина складає мотрійку, башту з кілець або закриває різні коробки відповідними кришками. Дитині подобаються такі ігри. Проте самостійно скласти предмет з його частин дитина спочатку не може. На допомогу має прийти дорослий — дати зразок дії, навчити дитину порівнювати.

Знаряддєві дії — це дії, в яких один предмет чи знаряддя використовується для впливу на інші предмети: дістати м’ячик, який закотився під канапу, можна палицею, а насипати пісок у відерце — лопаткою. Зрозуміло, що дитина ознайомлюється лише з деякими найелементарнішими знаряддями — лопатками, олівцями тощо. Але це має надзвичайно велике значення для її психічного розвитку. Адже дитина поступово починає засвоювати, що впливати на речі можна не лише руками, ногами, зубами, а й спеціально створеними для цього предметами.

Як формувати предметні дії

Оскільки предмети, якими оволодіває дитина, є побутовими, це сприяє розвитку в неї навичок самообслуговування. Окрім того, не треба придумувати якихось спеціальних вправ чи занять щодо оволодіння предметами. Варто лише прагнути, щоб дитина була не просто спостерігачем, а активним учасником доступних і зрозумілих побутових процесів. Під час навчання дитини предметних дій надзвичайно важливо побачити можливість переходу від спільних дій до частково-розподілених, а від них — до самостійних дій дитини та вчасно змінити характер взаємодії.

Коли дорослий помітив, що дитина вже може самостійно тримати в руці ложку, то має лише скеровувати її дії — допомагати правильно її тримати. Коли ж дитина оволодіє і цим, дорослий повинен обмежитися словесними вказівками: «Набирай не повну ложку, щоб не розлити», «Стукати ложкою по тарілці не можна» тощо.

Необхідно частіше схвалювати, заохочувати й підтримувати малюка. А коли він щось робить неправильно, то треба говорити йому про це, не підкреслюючи негативних моментів. Схвалення створює емоційно сприятливе тло, а тому дієвіше, ніж докір. Необхідно всіляко підтримувати активність дитини, коли вона, наслідуючи дії дорослого, намагається зробити щось самостійно. Адже саме власна активність дитини — одна з основних умов повноцінного психічного розвитку.

Новоутворення віку

Предметна діяльність — це та основа, на якій визрівають усі якісні новоутворення раннього віку, що з’являться наприкінці третього року життя. Поява новоутворень підсумовує весь хід психічного розвитку дитини впродовж вікового періоду. Це показник, який дає змогу якісно оцінити зусилля дорослих щодо забезпечення цього процесу, їхню адекватність, повноту тощо.

Мовленнєве спілкування

Важливим новоутворенням раннього віку є мовленнєве спілкування. Мовлення в ранньому дитинстві розвивається у двох напрямах:

• удосконалюється пасивне мовлення;
• формується власне активне мовлення.

На третьому році словесні вказівки дорослих починають регулювати поведінку дитини в різних умовах, викликати або зупиняти її дію. Якщо раніше слово підкріплювало дію з предметом, то тепер дитина розуміє словесну вказівку.

Дитина може активно слухати невеликі казки, оповідання, віршики, зміст яких виходить за межі наявної ситуації спілкування, завдяки розвитку уяви. Тому дорослий повинен розвивати здатність дитини слухати й розуміти мовлення, підкріплюючи його наочністю, що стосується певної ситуації.

Розвиток мовлення допомагає дитині налагоджувати взаємодію з близькими дорослими й дітьми, пізнавати навколишній світ. Дитина вчиться висловлюватися, ставити запитання й самостійно відповідати, звертатися до оточення з проханнями та пропозиціями.

Формувати мовленнєве висловлювання, тобто говорити фразами, дитина намагається вперше, і тому важливо приділити особливу увагу розвитку її зв’язного мовлення.

Дорослим потрібно словесно супроводжувати свої дії у спільній діяльності з дитиною, коментувати процес і послідовність їх виконання, оскільки розвиток її мовлення відбувається шляхом наслідування мовлення дорослого. Так батьки чи вихователь дають зразок правильної побудови речення.

Основні перетворення у змісті та структурі мовлення дитини відбуваються у процесі її ініціативних висловлювань, тому недоцільно надто регламентувати її мовленнєву поведінку. Нехай дитина вільно висловлюється.

Розвиток сприймання

Сприймання з акту реагування на предмет перетворюється в акт орієнтації у предметах і починає розвиватися як перцептивна діяльність. Дитина починає розпізнавати предмет за його ознаками та відносити його до групи схожих.

Співвідносячи певні предмети чи їхні частини, дитина прикладає, накладає їх один на одний. Поступово зорове сприймання починає випереджати безпосереднє виконання практичних дій завдяки набутому досвіду. І вже до трьох років дитина може роздивлятися, перелічувати відомі їй зображені предмети, не торкаючись пальчиком, вислуховувати вказівку дорослого й лише після цього діяти. Тепер вона здатна не лише дивитися та слухати, а й бачити та чути.

Розвиток дитячого сприймання відбувається під час сенсорного виховання. Розширюючи уявлення дитини про колір, величину, форму, фактуру навколишніх предметів, дорослі ознайомлюють її також із загальноприйнятими зразками зовнішніх ознак предметів — сенсорними еталонами. Для дитини раннього віку найважливішим показником оволодіння сенсорними еталонами є розрізнення їх за наочно пред’явленою ознакою або за її назвою. Використання дитиною в активному мовленні еталонних назв кольорів і форм є бажаним, але не обов’язковим.

Сприймання в пізнавальному розвитку дитини раннього віку зумовлює певну залежність від нього інших процесів, зокрема пам’яті й мислення.

Розвиток пам’яті та мислення

В активному пізнанні розвивається пам’ять. Вона є продовженням процесу сприймання. Мовлення вносить значні зміни в процеси пам’яті, допомагає міцніше їх закріплювати й оперативніше відтворювати. Пам’ять дитини третього року життя розвивається в різних її видах — образна, рухова, словесна, емоційна — і має мимовільний характер.

Важливим аспектом формування пізнавальної сфери на третьому році життя є розвиток знакової функції мислення. Вона виявляється, коли дитина використовує предмети-замінники у своїх іграх. Уміння побачити в паличці ложку, олівець, викрутку, термометр абощо — непересічне досягнення дитячого мислення, передумова розвитку уяви та творчості. Основний шлях формування знакової функції мислення — навчати дитину замінювати реальні предмети ігровими, добирати найбільш придатні для цього іграшки, а іграшки замінювати предметами, схожими на реальні. Скажімо, ложку, термометр, олівець можна замінити паличкою. Також варто роз’яснювати дитині зображувальний смисл малюнків, конструкцій, а для цього постійно порівнювати предмети з їхніми зображеннями.

Гордість за досягнення

Найважливішим етапом у розвитку самосвідомості протягом раннього віку є третій рік життя, коли формується особистісне новоутворення — «гордість за досягнення». Це новоутворення яскраво виражається у прагненні фіксувати результати своєї діяльності, демонструвати свої успіхи дорослому. Без належного схвалення ці успіхи значною мірою втрачають свою цінність, а радісні переживання щодо цього затьмарюються. Негативне чи байдуже ставлення дорослого спонукає дитину ще активніше добиватися його уваги й позитивної оцінки. У дитини виникає почуття самолюбства, що виявляється в підвищеній образливості й чутливості до невизнання її досягнень дорослими, в емоційних вибухах через це.

Поява цього особистісного новоутворення пов’язана з тим, що на третьому році життя під впливом дорослого дитина дедалі частіше звертає увагу на результат своїх дій. Вона починає прагнути досягти результату. Звичайно, процес дії ще дуже важливий для неї, а результат не досконалий, проте в будь-якій діяльності дитина прагне здобути такий результат, як у дорослого. У предметній діяльності акцент переміщується з процесу на результат, який стає регулятором дій дитини.

Криза трьох років

Трирічний вік називають критичним перехідним періодом від раннього віку до дошкільного. Критичний період трьох років свідчить про фізичне відокремлення дитини від навколишнього світу. Розмежовується «Я» і «не — Я», з’являється «Я сам!». Водночас відбуваються зміни у ставленні дитини до дорослого: у процесі предметної діяльності дитина побачила дорослого, що діє з предметами, і побачила себе — з’являється потреба бути, як дорослий.

Щоб задовольнити ці потреби, дитина не має ані психічних, ані фізичних можливостей. Ці потреби вона не може задовольнити і в спільній з дорослим діяльності. Тож виникає протиріччя між потребами дитини й системою взаємин між нею та дорослим, що спричиняє конфлікти і зміни в поведінці аж до негативізму. Розв’язати суперечність дає змогу зміна соціальної ситуації розвитку та перехід до ігрової діяльності.

Проте кризовий період зовсім не означає конфлікти у взаємодії. Конфліктні прояви в поведінці дитини виникають, коли дорослі:

• не помічають у дитини тенденції самостійно задовольняти бажання, прагнення бути незалежною;
• зберігають попередній тип стосунків;
• обмежують активність, свободу дитини;
• не вміють адекватно змінюватися самі та змінювати свої вимоги.

Кожна дитина має свою індивідуальну специфіку розвитку, яка проявляється в його змісті, темпі, якості. Варто пам’ятати, що індивідуальний розвиток відбувається в межах закономірностей вікового розвитку. Тому дорослі мають орієнтуватися на забезпечення провідних потреб дитини раннього віку, а не на модні освітні тенденції.